День Історій безправ’я 2023

20-річна Євгенія Бабакова жила в Маріуполі. 9 березня 2022 року разом з мамою пішла в напрямку Центрального ринку. В той момент стався авіаналіт. Євгенія отримала численні уламкові поранення, несумісні з життям. 

Євгенія працювала фармацевткою в Маріуполі, заочно навчалася на 3-му  курсі в Херсонському державному університеті. До цього закінчила Бериславський медичний коледж. Мріяла відкрити доступну соціальну аптеку та масажний кабінет. Вивчала тренди ТікТоку, знімала відео. Вишивала бісером, робила поробки з картону, пластиліну. 

«Женя була єдиною людиною в нашій родині, яка казала: «Треба обов’язково здати аналізи». Адже у нас всі, зазвичай, займалися самолікуванням, а вона знала, до чого це може призвести. Вона була тихою, спокійною, трохи замкнутою, але завжди залишалася на зв’язку і готовою допомогти. Не боялась висловити своєї думки. Мала гарні карі очі та дуже красиво танцювала», – каже її сестра Юлія.

Євгенія любила свою родину, а найбільше маленького племінника, сина Юлії. 

«Женя мала бути його хрещеною мамою. Натомість стала нашим янголом та захисницею», — сказала Юлія. 

9 березня 2022 року Євгенія з мамою пішли у пошуках продуктів. Почався обстріл. Про це Юля дізналася в одному з телеграм-каналів. Там побачила фото сестри.  Юля продовжила її шукати через інтернет. Вірила, що Женя жива. 

«Натрапила на відео, де знову побачила Женю. Вона лежала на асфальті, її тіло було відкинуто вибуховою хвилею від епіцентру вибуху. У спині, голові та нозі стирчали уламки снаряду. Мами поруч ні на фото, ні на відео не було…», – сказала Юля.

У Євгенії залишилися батько, старша сестра, племінник, молодший брат та хлопець, з яким вони планували одружитися. 

Zavřít

Олександра Борівська загинула 14 липня 2022 року від ракетного удару, який Росія здійснила по Вінниці. Під час вибуху Саша була неподалік Будинку офіцерів. Дівчина йшла на зустріч з інструктором з водіння.

Олександрі було 18 років. Вона навчалась на другому курсі Донецького національного університету імені Василя Стуса, який через війну переїхав до Вінниці.

«Олександра була життєрадісною, усміхненою, ініціативною студенткою», – розповіли в альма-матер дівчини.

Матір загиблої Алла Черняхівська каже, що її донька була надзвичайно активною та цілеспрямованою дівчиною. Торік допомагала у підготовці випускного в школі, була ведучою свята. 

«Саша брала активну участь і в житті студентської спілки, планувала бути однією з кураторок дебюту першокурсників. Дуже відповідально ставилась до навчання. Захоплювалась фотографуванням та вдало просувала своє хобі у соцмережах. Любила подорожувати», – розповіла про доньку Алла.

Олександра вивчала іноземні мови. Хотіла стати дипломаткою. Мріяла про весілля на березі моря чи океану. Хотіла багато подорожувати, а особливо – побачити Гранд Каньйон в США. Любила тварин і завжди мала при собі якісь харчі для безпритульних чотирилапих.

 «Саша була ніжною, домашньою. Єдина дитина у батьків», – сказала мама загиблої.

Zavřít

20-річна Ірина Дашко загинула 8 березня 2022 року в селищі Пісківка на Київщині. Того дня о 21.30 російська авіація бомбардувала житлові будинки селища…

Ірина народилась та виросла в Білій Криниці на Житомирщині. Після закінчення школи жила на Київщині, адже вступила до Немішаївського фахового коледжу Національного університету біоресурсів та природокористування. Навчалась на агронома. 

Ті, хто знав Ірину, кажуть, що вона була дружелюбною та веселою дівчиною. Мріяла про власну сім'ю – після навчання планувала одружитись. Любила рибалити, малювати, гарно готувала.

«Іринка – чуйна і дуже хороша дівчинка, завжди привітна і готова допомогти кожному, хто потребує. Вона була не по роках дорослою», – згадує доньку мама Наталія Кулак.      

Окрім мами, в Ірини залишились дві сестри.

Zavřít

17-річна Лідія Думініка загинула в селі Явкине на Миколаївщині. 24 березня 2022 року вона разом зі своїм хлопцем В’ячеславом потрапила під обстріл – російські військові атакували село «Смерчами». Лідію смертельно травмували уламки снаряда. Того ж дня загинуло ще двоє людей, десятеро – отримали поранення.

Лідія Думініка – родом зі села Червона Долина Миколаївської області. До 9 класу навчалася в Червонодолинській школі. Потім вступила до Миколаївського фахового коледжу економіки та харчових технологій, де навчалася на технолога-переробника продукції.

Хлопець В’ячеслав розповів, що Лідія любила кулінарію: готувала різноманітні страви, вигадувала нові рецепти смаколиків.

«Лідія мріяла мати свій заклад, щоб робити тортики чи щось подібне. Хотіла спочатку кулінарити вдома, а вже потім і свій заклад… Я підтримував її в цьому. Ми планували, як це зробити», – каже В’ячеслав. 

Хлопець пригадує Лідію дуже доброю. Каже, що вона була людиною, яка завжди допомагала тим, хто цього потребував.

«Характер у Лідії був м’яким, – каже В’ячеслав. – Завжди вислухає, перш ніж щось сказати. Вона була настільки світлою людиною, що від неї добром так і віяло! Була співчутливою. Головна риса, мабуть, те, за що я її так люблю, це її простота… Я перебуваю в селі, де все це відбулось, і, згадуючи, наче, переживаю знову той самий день. Прокидаюся й запитую себе: «Як же так вийшло? Чому ми були там? Чому саме в цей час?...», – розповідає В’ячеслав.

У Лідії Думініки залишилися також батьки та рідна сестра Ірина.

Zavřít

18-річний Геннадій Гаврашенко загинув 13 вересня 2022 року в місті Куп’янськ на Харківщині. Того дня хлопець із мамою та молодшим братом їхав на власному автомобілі до бабусі. Росіяни обстріляли автівку. 18-річний Геннадій загинув. Мама з молодшим сином потрапили в лікарню.

Геннадій Гаврашенко народився в селі Вільшана Харківської області. Навчався у  місцевій школі. У 9-му класі хлопець разом зі своїм науковим керівником, учителем Валентином Лазоренком, працював над проєктом «Переобладнання дитячого автомобіля в електромобіль». З цією роботою Геннадій брав участь у всеукраїнському конкурсі науково-дослідницьких праць учнів-членів Малої академії наук України.

Після 9-го класу Геннадій вступив до Куп'янського автодорожнього технікуму. У 2022-му був уже на четвертому курсі. Геннадій цікавився автомобілями та всім, що з ними пов'язано. Хлопець мав великі амбіції та чимало планів на життя. Мріяв стати далекобійником. Любив Україну, своїх рідних і близьких людей.      

«Дуже пишаюся своїм сином і ніяк не можу змиритися з тим, що його немає. Не пробачу його загибелі. Він для нас був усім…», – розповів батько хлопця Андрій Гаврашенко.    

У Геннадія залишились мама, тато, старша сестра та двоє молодших братів.

Zavřít

15-річного Івана Іванова російські військові вбили вранці 4 березня 2022 року біля села  Блиставиця на Київщині. Юнак із родиною намагався покинути захоплене окупантами рідне село, тож рухалися у напрямку сусіднього села Мироцького. Автівку, в якій евакуйовувався хлопець, обстріляли російські військові.

Сусідка родини Тамара пригадує, як разом із матір'ю хлопця Іриною намагалися забрати тіло Івана.

«Ми підійшли до авто, Ірочка впала на коліна біля сина, але він був вже мертвий. Іра смикнула з-під колеса рюкзачок Вані, його підручники за 9-й клас були розкидані. Вона схопила ці книжки, його кросівок, почала збирати. «Я кажу:  Ірочка навіщо ти це береш?» А вона у стані шоку кричить: «Це ж Ванічки, мені потрібно їх зібрати», – сказала Тамара.

Тамара розповіла, що Іван виріс на її очах, був добрим хлопцем. Дуже любив молодшу сестричку й майже не розлучався з нею. Допомагав мамі по господарству. 

Тіло Івана з розбитої машини відвезли на тачці й закопали у дворі, а згодом – після ексгумації – поховали на Бучанському цвинтарі.

У загиблого Івана Іванова залишилися батьки та сестра.

Zavřít

18-річний Валентин Якимчук загинув 14-го березня у селі Мохнатин на Чернігівщині. Разом з ним загинули ще двоє його товаришів 17-річні брати Євген та Богдан Самодії. 

Хлопці повертались додому після відвідин односельця, коли через село Мохнатин назустріч їм рухалась колона російської техніки. Товаришів Валентина розстріляли з автоматів. А в нього росіяни стріляли з БМП – юнаку відірвало ногу та знесло півголови.

Валентин Якимчук був студентом, навчався на першому курсі Національного університету «Чернігівська політехніка», обрав спеціальність «туризм». Хлопець захоплювався комп'ютерними іграми, футболом, фільмами.

«Мій брат був класним хлопцем, смішним і стильним. Любив проводити час із друзями.  Завжди допомагав мені. Цього літа він хотів вперше влаштуватись на роботу, мріяв отримати водійське посвідчення», – написала про загиблого сестра Альона Якимчук.

У загиблого залишились батьки та сестра.

Zavřít

Вячеславу Ялишеву було 14 років. Він загинув 2 травня 2022 року в Одесі, коли побіг до літніх сусідів, яких хотів попередити про повітряну тривогу…

2 травня після сирени хлопчик разом із бабусею та дідусем ховалися в підвалі гуртожитка, що неподалік аеродрому. Тим часом сусіди його родини піднялись з укриття додому, щоб приготувати їжу. 

Це були літні люди, які не зауважили сирени. Вячеслав хотів сповістити їх про небезпеку й вибіг із підвалу. Опісля російські військові завдали ракетного удару по Одесі. Ракета влучила в гуртожиток. Сусіди, до яких побіг хлопчик, вижили. А він сам загинув…

14-річний Вячеслав старанно навчався у школі. Був добрим хлопцем, любив танцювати та знімати з друзями відео. Мав акторський талант і роздумував про те, щоби в майбутньому пов’язати життя з цією професією. 

«Він – наш янгол і герой, рятував інші життя й загинув», – сказала мама загиблого Ольга Ялишева.

Zavřít

20-річна Тетяна Котлубей загинула в Маріуполі. 11 березня 2022 року в приватний будинок, де вона перебувала, влучив снаряд. Того дня там також загинули її мама та бабуся.

Тетяна – уродженка Маріуполя, студентка. Вивчала комп’ютерні науки та іноземні мови в Приазовському державному технічному університеті. Хотіла продовжити освіту за кордоном, любила подорожувати, будувала стосунки з коханим. Захоплювалась пісенним конкурсом «Євробачення».

Тетяна дуже боялась війни. Після 24 лютого видалила свої фото з соцмереж, заблокувала профілі. Вона хотіла виїхати з Маріуполя, але не встигла.

«Моя донька любила життя, насолоджувалась кожним моментом. Вона була дуже світлою дівчиною. Війна сильно лякала Тетяну. Мені здається навіть, що вона передчувала щось...», – сказав тато загиблої Євген Котлубей.

У Тетяни залишився батько і наречений.

Zavřít

17-річна Анна Кушнеренко загинула 9 березня 2022 року неподалік Чернігова. Хлопець Анни Віталій Скоробагатько того дня був із нею. Він розповів, що разом із дівчиною йшли пішохідним мостом через Десну. Далі їх підвезли до місця, звідки треба було йти до села Анисова. Тим шляхом прямували ще близько 40 людей. Російський обстріл почався раптово, Анну поранило.

«Я намагався якось допомогти Ані. Вона спочатку кричала від болю, а згодом просто важко дихала. Її занесли до якоїсь хати ще живою. Осколок потрапив у живіт і ніхто не ризикнув щось робити, поки не приїдуть медики. Потім прибігла місцева фельдшерка, а згодом приїхала «швидка». Всіх забрали до лікарні, але Ані вже не було серед нас – вона померла…», – розповів хлопець. 

Анна була мешканкою міста Мена. Навчалась у Чернігівському фаховому музичному коледжі імені Левка Ревуцького. Грала на бандурі. Мама Олена Кушнеренко розповіла, що донька мріяла про участь в співочому шоу й вірила в себе.

«Ми багато говорили з нею змалечку ще. Коли вона щось хотіла, то ми обговорювали й розставляли пріоритети. Але я нічого їй не жаліла, хоч ми й не були багатими. Дещо доводилось брати в кредит, відкладати на потім, бандуру для доньки люди допомогли купити», – сказала Олена. 

Анна була єдиною донькою Олени Кушнеренко. 

«Після днів і ночей у нелюдських умовах, під ворожими бомбами та ракетами в охопленому вогнем Чернігові, це дівча намагалося повернутися додому, до батьків… Анечка… Талановита дівчинка-музикантка, грала на бандурі. Як же вона співала! Як уміла дарувати людям світло, радість», – написали у мерії Мени.

«У мене наче світ зупинився… Ми такі прості люди, а Аня така незвичайна, золота дитина… Вона була наче подарована. Спочатку подарували, а потім забрали…», – сказала мама Анни Кушнеренко.

Zavřít

19-річна Іванна Ободзінська загинула 8 березня 2022 року в селі Юрівка на Житомирщині. Її дім зруйнували дві російські авіабомби. Загинули також двоє однорічних дітей Іванни, її брат та мама.

Іванна закінчила Малинський лісотехнічний коледж за спеціальністю «зелене будівництво». Вступила на третій курс у філіал Житомирського агроекологічного університету. Перед новорічними святами 2022-го здала першу сесію. 

Іванна піклувалась про двох діток – Дениса та Ніколь. Мріяла працювати в Києві ландшафтною дизайнеркою у зеленому будівництві. Ще з дитинства любила відвідувати художній гурток, гарно малювала. 

«В нас була прибудинкова територія, Іванна все засадила квітами, кожної весни обробляла її і висаджувала нові рослини. Донька з дружиною дуже любили робити випічку, а ми з сином охоче ласували їхніми стравами», – пригадав батько дівчини Володимир. 

У день трагедії він був на роботі в столиці. Каже, що завжди пам’ятатиме розмову з донькою по відеозв’язку, і те, як вона просила його: «Тату, повертайся».

9 листопада 2022 року Іванні мало виповнитись 20 років. З нагоди свята вона планувала побувати на відпочинку в Туреччині. Утім її життя та всі мрії обірвали російські бомби…

Zavřít

18-річний Микита Перебийніс загинув під час спроби евакуюватися з Ірпеня 6 березня 2022 року. Юнак отримав множинні осколкові поранення тіла і голови, потрапивши під мінометний обстріл російської армії в селі Романівка на Київщині. Поряд загинули його мама та молодша сестра.

Микита був родом із Донеччини. У 2014-му, коли туди з війною прийшли російські війська, разом із родиною переїхав на Київщину. 

Микита був студентом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вивчав інженерію програмного забезпечення. Хотів закінчити виш, жити цікавим життям, багато подорожувати. Любив їздити на велосипеді разом із родиною й відпочивати на свіжому повітрі. Він був щирим, цілеспрямованим, позитивним. Сумлінний і старанний студент, добрий і чуйний друг, який ніколи не відмовить у допомозі або пораді.

«Поруч із Тетяною Перебийніс, її сином Микитою й донькою Алісою розірвалися дві міни: перша налякала родину й змусила шукати укриття під мостом, а друга – обірвала їм життя. За словами батька, результати судмедекспертизи свідчать, що Микита навіть у ті найстрашніші хвилини намагався захистити молодшу сестричку: «удар основний осколковий прийняв на себе Микита, прикрив собою сестру», – повідомили в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

«Багато чому я встиг тебе навчити і багато речей ти перейняв…Синку, ти так і не встиг прийти до мене за батьківською порадою. Я спеціально не ліз у твій внутрішній світ і чекав. Чекав, коли моя порада та мій життєвий досвід буде тобі цінний… Деякі дрібні проблеми ми встигли обговорити, але до чогось насправді серйозного так і не дійшли…», – сказав батько хлопця Сергій. 

Zavřít

19-річний Данило Прокопенко загинув 4 травня 2022 року в місті Ізюм на Харківщині. Він отримав осколкове поранення в голову. Того дня російські війська вели наступальні дії на ізюмському напрямку, застосовуючи важке озброєння.

Данило – родом з Ізюма, був студентом Національного технічного університету 

«Харківський політехнічний інститут», вивчав комп’ютерні та інформаційні технології. Любив поїздки на велосипеді, мріяв працювати у сфері ІТ, подорожувати – хотів відвідати нові місця.

4 травня 2022 року Данило поїхав до товариша Артема, щоби домовитися з ним про евакуацію. Друга вдома не було і Данило вирішив його почекати. Коли хлопець перебував там, у будинок прилетів російський снаряд…

«Данило був дуже добрим, мав багато друзів. Був готовий завжди прийти на допомогу. Вічна пам’ять моєму синові», – сказав батько хлопця Руслан Прокопенко.

У загиблого залишились молодший брат, тато і мама.

Zavřít

17-річний Данііл Шмаглій загинув 25 лютого 2022 року, коли російські війська обстрілювали міст над річкою Ірпінь в Гостомелі. За словами мами юнака, він хотів врятуватися й стрибнув із моста. Його тіло вдалось відшукати за кілька тижнів. Поховали хлопця 20 квітня.

Данііл любив життя. Він багато та старанно вчився. У школі брав участь в олімпіадах та перемагав на обласних рівнях. Займався спортом: ходив на бокс і у спортзал, любив кататися на ковзанах та роликах. Відвідував гурток українських народних танців, співав. Із вітчимом Данііл часто грав шахи. Був закоханий у дівчину Ірину, з якою зустрічався…

«Востаннє ми з сином бачились 22 лютого. Так багато тоді говорили, жартували. Він завжди питав, чи в нас все добре, чи є гроші. Був економним і мріяв, щоб ми купили своє житло. З окремою кімнатою для молодшої сестри Даринки», – пригадала мама хлопця Ірина.

Данііл народився у День медичного працівника, мріяв стати хірургом та рятувати життя людей. Вчився на першому курсі Національного медичного університету ім. О.О Богомольця. Однокурсники пригадують його доброю та чуйною людиною з блискучим почуттям гумору. Відзначають також, що він був дуже розумним. 

Одна з одногрупниць Данііла розповіла: «Даня завжди був готовий до пар з анатомії, латині, біології, історії. Часом мені здавалося, що він знає усе на світі. Він часто пояснював нам анатомію. Хтось жартував, що із нього би вийшов прекрасний викладач…»

Дівчина пригадує – одного разу Данііл запитав одногрупників, чи буде війна в Україні: «Пам'ятаю цей момент доволі чітко. Більшість посміялися і сказали що війни не буде. І Даня теж так думав…»

Zavřít

21-річна Поліна Желдак загинула у Чернігові 3 березня 2022 року. Від одного з авіаударів російської армії зруйнувався приватний будинок, де вона була з родиною. Разом з Поліною загинули тато Михайло, брат Гліб, наречений Євген Коваленко та бабуся Галина Печерна.

Поліна народилася та жила в Чернігові. Була студенткою Ніжинського педагогічного університету, здобувала фах вчительки англійської мови. Разом з тим була репетиторкою. Поліна була творчою дівчиною. Ще зі школи грала на гітарі, писала вірші, співала. Любила розмальовувати картини за номерами. Захоплювалася дизайном інтер’єру. Любила робити рідним сюрпризи. Разом із нареченим Євгеном планували відкрити мовні курси у Ніжині.

«Поліна була дуже мудрою дівчинкою. Ми були близькі, могли про все поговорити. Вона дуже любила свою роботу, хотіла подорожувати, створити сім’ю з Женею, відкрити бізнес… Мені її дуже не вистачає», – сказала мама Світлана Желдак.

Із рідних у Поліни залишилися мама, дві бабусі та дідусь.

Zavřít